27 липня 95 років тому народилася Ада Рибачук (1931-2010), краща, рушійна половина (за ствердженням чоловіка і співавтора Володимира Мельниченка) творчого подружжя АРВМ. Саме так і завжди вони підписували усі свої спільні роботи – живописні, скульптурні, архітектурні, літературні.
Ада пішла з життя майже 80-річною. Володимир написав тоді: «Вона завжди красива: енергія, воля, бездоганна чесність, доброта і ніжність. Не знаю її старіючою – ні втоми, ні в’ялості, ні зморшок, ні складок на обличчі та тілі, навіть на фотографіях. Руки – спрацьовані руки – але які вони гарні! Модель Арлекіна, олівець, пташине перо, пензель чи хірургічний скальпель, коли ріже по деревині, виловленій у Баренцевому морі – красиво, люблю! Дивуюся її витривалості: носити у цебрах кольоровий бетон, стояти на будівельному риштуванні, тримати сопло, що викидає бетонну суміш під тиском у шість атмосфер, створюючи мозаїки та рельєфи Палацу Піонерів, автовокзалу, Стіни Пам’яті – тут ніхто не може замінити Автора…»
Ада і Володимир народилися в Києві. Воєнне дитинство Ади пройшло в евакуації у Казахстані, Володимир залишався в окупованій столиці. Потім – художня школа і художній інститут в Києві. Спільний творчий шлях Ада і Володимир ще студентами третього курсу почали у 1954. Тоді за внутрішнім покликом вирушили на художню практику до земель Крайньої Півночі, до ненців острова Колгуєв, серед яких впродовж трьох експедицій прожили загалом 7 років. Цей інтуїтивний поштовх сприяв формуванню сильного художнього і гуманістичного кредо: єдність людини й природи, цінність праці, пам’яті та творення, неприпустимість будь-якої форми насильства як руйнування природної гармонії. Не опір, а подолання, не конфронтація, а внутрішня стійкість і послідовність, оптимістичне сприйняття нероздільності життя й смерті – за цією філософією жили, товаришували, творили – як дихали.
«Творчості потрібна мужність – як матеріал і умова творчості. Людина, – а з нею і мистецтво, – нелегкою ціною стає всемогутньою – і вічною» (А. Рибачук).
Першу концептуальну колекцію – 118 аркушів живопису і графіки, Північний цикл – Ада Рибачук і Володимир Мельниченко подарували заснованому 1959 року у Нар’ян-Марі (вперше в Арктиці!) краєзнавчому музею. За довгі роки співдружності з художниками фонди Музею поповнилися 236 творами і п’ятьма листами Роквелла Кента з їх особистого листування.
Подальші життя і творчість митців невід’ємні від Києва. Найбільш трагічна і відома історія АРВМ пов’язана з комплексом Парку Пам’яті на Байковій горі, з рельєфами підпорної Стіни, яку власноруч будували 13 років і знищення якої тодішньою владою – утоплення в бетоні – вимушені були побачити на власні очі. Авторський задум передбачав втілення у монументальній композиції емоційної підтримки тим, хто переживає болісний акт втрати й прощання – у всі часи, у всіх народах і поколіннях.
«Вслухаючись – занурюючись – у досвід предків, прийнявши відповідальність прокреслити у небі та звести Храм Пам’яті – ми переконувалися – створюючи меморіальний архітектурний ансамбль у Києві – виконуємо головну роботу свого життя» (В. Мельниченко).
Вражає не тільки історія їх творчості, кохання, стійкості – неймовірна доля творчої спадщини АРВМ. Після багаторічної боротьби за вкрадені авторські права, за музейний статус майстерні, за відновлення рельєфів Стіни, коли вже здавалося, не залишалось сил та надії і навіть Ада відступила за межу життя, прийшла підтримка. 2018 за участю Володимира Мельниченка був звільнений від бетону перший фрагмент – 6 квадратних метрів (із загальних 2200) рельєфів. У лютому 2020 року друзі, небайдужа молодь, волонтери заснували Фонд АРВМ. А напередодні повномасштабної війни вдалось відкрити композицію «Берегиня» – жінку з сурмою, яка кличе на захист вітчизни.
Світлана Куценко, журналістка, головна редакторка студії «Укранімафільм», дружила з художниками. І сьогодні пронизливо відгукується з далеких 1980-х її сприйняття масштабу й значення творчого спадку Ади Рибачук і Володимира Мельниченка: «Не перестаю дивуватися, як можуть дві людини стільки вміти! Якщо через багато тисячоліть наші нащадки знайдуть у розкопах роботи Ади та Володі, за ними вони зможуть визначити зріз культури та духовного стану людства – наголошую! ЛЮДСТВА, а не нашого суспільства наприкінці 20-го століття. Вони роблять вишукані мініатюрні речі та водночас беруть участь у проекті Мосту Миру в центрі Європи з 43 000 танків, викинутих на злам… Мені здається, це у нас дивний погляд на світ, а в Ади і Володимира – справжній, яким він повинен бути».
Міст Миру поки що не був реалізований у світі…
Представлені фото О. Рябінської, з фондів МіК та музею-майстерні АРВМ.
