Легенда
– то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив, і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні.
Переказ про заснування міста вміщений у недатованій частині Повісті минулих літ – рукописі, створеному у Києві на початку ХІІ ст. Епізод проілюстрований у дещо пізнішому списку Мініатюра з Радзивилівського літопису (XV ст.)
- За сучасною оцінкою учених, ця легенда належить до давнього індоєвропейського мотиву, що розповідає про поділ фізичного простору і закладення у такий спосіб нового порядку — міста, країни або народу. Вони відомі у скандинавському епосі, західнослов’янській і європейській традиціях тощо.
- Названі постаті є умовними, а імена походять від топонімічних назв, а не навпаки.
Ювілей
28-30 травня 1982 року відбулося урочисте і масштабне відзначення 1500-річчя з Дня заснування міста Києва.
Ця подія, визнана на міжнародному рівні ЮНЕСКО у категорії асоційованих ювілеїв (anniversaries / commemorations) стала частиною ширшої міжнародної практики другої половини ХХ століття: через символічні ювілеї демонструвати історичну традицію міст і культур. Так, 1958 року було відзначено тотожний ювілей грузинської столиці Тбілісі, 1968 року – 2750-річчя Єревану, столиці Вірменії, а наприкінці 80-х рр. по 2500 років виповнилося Самарканду і Бухарі.
У «країні рад» такий ювілей отримав виразне політико-ідеологічне навантаження: Київ показували не стільки містом із давньою історією, скільки через зв’язок із початками великої східнослов’янської цивілізації, «колиски трьох братніх народів», що логічно веде до радянської державності і політичної єдності.
Урочисті заходи
Обсяг підготовки і масштаб заходів визначила Рада Міністрів УРСР у своїй постанові № 597 від 28 грудня 1979 року «Про будівництво, реконструкцію об’єктів соціально-культурного призначення та реставрацію пам’яток історії та культури в зв’язку з підготовкою до святкування 1500-річчя заснування міста Києва». Ювілей став великим проєктом міської розбудови, що включав:
- Реставрацію і відтворення історичних пам’яток:
Макет-укриття для руїн Золотих воріт; фонтан «Самсон» на Контрактовій площі;
- Створення закладів культури:
Музею історії міста Києва (відкрито експозицію у Кловському палаці), Музею просто неба у Пирогові (нині Національний музей народної архітектури і побуту України); спорудження і відкриття монументу «Батьківщина-Мати» (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні) і навіть Київського філіалу Центрального музею В.І. Леніна при ЦК Компартії України (нині Національний центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім»);
- Організацію публічних просторів і формування впізнаваних символів Києва, зокрема пам’ятника засновникам Києва у Наводницькому парку на набережній Дніпра, Арки Свободи українського народу (тоді – монумент «возз’єднання України з росією»), обеліска Місту-герою Києву на Галицькій площі (тоді «Перемоги»);
- Відкриття нових інфраструктурних об’єктів, зокрема розширення метро на Оболонь;
- Введено ювілейну медаль «У пам’ять 1500-річчя Києва» (державна нагорода СРСР), а міською радою запроваджено звання «Почесний громадянин міста Києва».
Святкування відбувалося у форматі народних гулянь, включало карнавал на Хрещатику, а кульмінацією стало театралізоване шоу з відтворенням епізодів історії Києва на Республіканському стадіоні і феєрверк.
Дата
1982-1500 = 482
482 рік – умовна дата на яку арифметично припадає рік офіційно відзначеного ювілею. Його не знайти ані в писемних джерелах, ані в археологічних артефактах…
Він складений із сюжетів ранньослослов’янської і візантійської історії, «зручних» знахідок із глибин київської землі і шелесту документів у кабінетах радянської бюрократії.
Академічна наука здолала тернистий шлях розвитку: збирання предметів старовини і документів, боротьби з ідеологією і елементарним невіглаством, оволодіння різноманіттям методик і технічних прийомів: від текстології до дендрохронології і радіовуглецевого датування та відкрила не один секрет з історії Києва. Деякі з них ми розкажемо і навіть покажемо на самі іменини міста!
У питанні ж року заснування Києва дослідники досі знизують плечима, хоча й знають алгоритм: Київ не був заснований одним актом чи одним племенем — він виріс із мережі поселень і сформувався внаслідок сукупності містоутворюючих факторів і тяглості традицій.
Найдавніші старожитності на території Києва датуються віком у понад 25 тис. рр. тому. Жителі палеолітичної Кирилівської стоянки займалися мисливством, будували житла з кісток мамонтів та створювали унікальні зображення на бивнях, що вказує на культурний розвиток тогочасної лоюдини.
Монетні знахідки римського і ранньосередньовічного часу вказують на активність торгівельних шляхів – а значить, динаміку і перспективу економічного зросту.
Сліди сталих житлових комплексів ранньослов’янських культур (зарубинецької, київської, корчацько-пеньківської, волинцівської і роменської) засвідчують сприятливість природньо-географічних і ландшафтних характеристик місцевості у межах київських гір.
Найперша літописна згадка Києва – 862 рік, наводить історію про покликання до Києва варягів і називає двох варязьких дружинників Аскольда і Діра, що через Київ прямують на південь – до Константинополя, а вже 882 року, їх – самовільно осідлих у Києві, позбавляє життя Олег. Саме до цих дат близька й археологія: 887 рік – найраніша дендродата зрубів Київського Подолу, досліджених на Житньому ринку. До першої половини Х ст. належать скандинавські поховальні пам’ятки виявлені на Старокиївській горі, залишені, імовірно, літописними варязькими дружинниками.
Від початку Х ст. Київ добре відомий на міжнародній арені. Про нього згадують арабські автори – Ібн-Русте і Аль Масуді, візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своєму трактаті «Про управління імперією», а трошки пізніше й скандинавські джерела (ХІ-ХІІ ст.)
Традиція
Наступні роки сприяли демократизації свята і започаткували традицію відзначення «Дня Києва» з яскравими культурними подіями, фестивалями, художніми вернісажами, розвитком сувенірної продукції та лімітованих серій виробів з образами легендарних засновників і айдентикою міста, а більше того… символічним додаванням ще одного року до «ювілейного» віку міста.
Міське свято у різних форматах відзначення зустрічаємо по всьому світу. У Європі це Natale di Roma, і La Mercè у Барселоні, і Festa di San Gennaro (день Святого Януарія) у Неаполі, і Fêtes de la Tarasque (свято дракона-тараска) у французькому Тарасконі тощо.
Акцентом може слугувати значна історична подія, постать святого-заступника або міфічний звір, однак провідним є символ локальної ідентичності і ритуал колективної пам’яті, що забезпечують зв’язок минулого із сучасністю.
