Ім’я художниці Любові Панченко стало широко відомим через трагічні обставини сучасної війни. На жаль, лише після смерті мисткині, що настала внаслідок російської окупації Бучі, Україна і світ заговорили про неповторний талант Любові Панченко, яка упродовж життя створила окремий художній дивосвіт, який вабить естетикою та химерністю образів.
Чому ж художниця не здобула популярності в розквіті свого таланту, а лише після смерті? Любов Панченко (1938–2022) – мисткиня-шістдесятниця, яка декларувала себе і власну творчість як виразно українську. Усе радянське було для неї чужим і неприродним, а оскільки вона «не хотіла танцювати під чужу дудку», відмовилася вступати до Спілки радянських художників. Наслідки такої поведінки в радянському суспільстві були різними: від неможливості придбати матеріали для творчості в спецмагазинах та відмов у персональних виставках до замовчування імені та переслідування КДБ. Професійно Любові Панченко вдалося реалізуватися у сфері дизайну одягу. Вона працювала художницею-модельєркою спершу в Проєктно-конструкторському технологічному інституті, а згодом у Республіканському будинку моделей. Її роботи охоче друкували в журналі «Радянська жінка», адже після перших публікацій надходило багато схвальних відгуків. Але цей невеличкий успіх не давав змоги дізнатися багатьом про інші виміри її творчої натури. Любов Панченко – дуже різножанрова художниця, в її доробку – живописні акварелі, ліногравюри, фантазійні декоративні розписи та неповторні картини-колажі, яким і присвячена виставка в Музеї шістдесятництва.
Колажні панно Любові Панченко засвідчують, що художниця опинилася в своїй стихії. Ці роботи одночасно і графічні через фрагментарну стилістику, і живописні в багатстві кольорів, і декоративні в створенні об’ємної композиції з пальтових тканин різної текстури. У них художниця постає творцем, що здатен із розрізнених клаптиків створити цілісний образ окремого естетичного буття. Панно Любові Панченко перегукуються зі стилістикою вітражів та мозаїк 1960-х р. Алли Горської, Опанаса Заливахи та ін.
«Її поодинокі та серійні аплікації (колажі) запам’ятовуються не сюжетом і літературним змістом, а тим, що лишається у глядача вдрукованим у підсвідомість і виникає з пам’яті гострим чуттєвим образом. Надзавданням цих колажних композицій, спричинених буттям та естетичними уподобаннями художниці, є матеріалізувати свої відчуття, виразити порухи власної душі для себе і щиро поділитися ними з іншими», – Василь Перевальський.
Музей шістдесятництва зберігає більшу частину колекції Любові Панченко.