Покоління шістдесятників, віддаляючись у часі, привертає дедалі більше уваги, а це провадить до заглиблення в контексти, нюансування, проявлення, неначе зі старої фотоплівки, невідомих широкому загалу імен. Тому Музей шістдесятництва починає серію виставок, присвячену цікавим постатям шістдесятницького руху, які належали до нонконформістських кіл і наповнювали Київ 1960-х українськими сенсами. Перша виставка з цієї серії присвячена творчості художника-самоука родом із Вінниччини Миколи Кабалюка (1941 р.н.).
У Київ Микола Кабалюк переїхав після армійської служби (1965 року), щоб здобути фах архітектора. І з того часу його соціальне і творче життя завирувало. Зі спогадів автора:
«Я долучився до хору “Жайворонок”, який почав своє існування ще при Клубі творчої молоді “Сучасник” на початку 1960-х років. Співали багато українських пісень, на Новий рік ходили ватагами колядувати по місту і співали колядки на Хрещатику. У Шевченківські дні 9, 10 березня, а також обов’язково 22 травня, хористи йшли до пам’ятника Т.Шевченку і там разом з іншими учасниками заходів співали, читали вірші, слухали і виступали з промовами. У 1967 році міліція особливо лютувала, розганяючи несанкціонований захід 22 травня – заарештували кількох учасників, а обурений натовп рушив колоною до ЦК КПУ вимагати їхнього звільнення…»
Коло творчих друзів надихало спробувати себе в різних жанрах, пригадалося дитяче і юнацьке захоплення малюванням. Олійні роботи Миколи Кабалюка другої половини 1960-х років відтворюють живописні київські ландшафти, краєвиди на ще не забудований хмаросягами Лівий берег, урбаністичну архітектурну композицію, що поєднала давнє і нове. Київський друг художник-графік Василь Вечерський дозволяв працювати талановитому архітектору в його майстерні. Там Микола Кабалюк опанував із ним техніку ліногравюри, виготовляв близьким людям оригінальні екслібриси та інші невеличкі графічні роботи, які теж представлені на виставці.
Нині Микола Кабалюк мешкає в Києві, вболіває за Україну і з усіх сил підтримує 29-річного онука, який зараз на війні. Творчість досі для нього є постійною потребою, яка реалізовується переважно в різьбі по дереву, або, як він сам говорить, – «розмові з деревом». Автор стверджує, що ніколи не знає наперед, яким буде результат його роботи. Дерево – живе і тепле, його структура наче сама підказує форму майбутнього виробу, треба лише почути його мову. Найкраще черпати філософію творчості Миколи Кабалюка з його вуст:
«З деревом треба розмовляти
і постійно його “слухатись”…»
«Найцікавіша та робота, яка ще не закінчена.
Вона в процесі народжує все, що й перерахувати не в змозі…»
А розказати про Миколу Кабалюка найкраще зможуть його етюди, представлені в залі змінних експозицій Музею шістдесятництва.
Ukrainian 
English