18 серпня виповнюється 190 років із дня народження Олександра Кониського (18 серпня 1836 року – 29 листопада 1900 року) – письменника, публіциста, перекладача, видавця, лексикографа, педагога-просвітника, громадського діяча, автора духовного гімну «Молитва за Україну».
Кониський – найактивніший захисник українства, який віддано присвятив життя Україні. За його категоричність і безкомпромісність у питанні культурної окремішності, самобутності українців від росіян сучасники-українофіли говорили про нього: «постать велична і суперечлива…», а теперішні дослідники відносять його до «батьків-засновників» українства – мислителів, інтелектуалів та діячів, які формували українську ідентичність.
Олександр Кониський народився в родині збіднілого чернігівського шляхтича, вчився в Ніжинському дворянському училищі та Чернігівській гімназії. Професійну діяльність розпочав з адвокатської практики, сподіваючись захищати інтереси «визволених невільників» після селянської реформи 1861 року.
Паралельно він вів літературну і громадську діяльність, займався організацією недільних шкіл, де сам і викладав. Видав українські прописи та арифметику для початкової школи, у власній квартирі в Полтаві організував бібліотеку й працював там бібліотекарем, організував літературно-музичні вечори й театральні студії.
Одночасно він був постійним кореспондентом першого науково-літературного часопису «Основа», що виходив з друкарні П. Куліша, вивчав проблеми народної освіти, шкільництва. Вся його діяльність була спрямована на виборювання національного, рідного, на своїй землі – навчання, викладання, друк українською.
За таку проактивну позицію у 1863 році Кониського звинуватили у поширенні «малоросійської» пропаганди та за критичні виступи щодо місцевої адміністрації – все це зумовило його засланню у Вологду.
У 1872 році з Кониського було знято поліційний нагляд, і він переїздить до Києва.
Київський період в житті Кониського був не менш бурхливим і плідним – він продовжує провадити широку наукову, культурну, видавничу, просвітницьку роботу.
У 1873 році він став одним із ініціаторів заснування у Львові Літературного товариства імені Шевченка. Його не зупиняє Емський указ 1876 року, який забороняв друкувати українські наукові й популярні книжки та підручники.
В 1878 році Кониського обрали депутатом Київської міської ради, цей статус він також використовував на користь українського слова. Він невтомно просував навчання українською мовою в народній школі, укладав і намагався видавати українські підручники (на жаль, його «Читанку» та збірку українських творів «Батьківщина» друкувати не дозволили, проте вдалося видати український підручник «Граматка, або Перша читанка за для початку вченья»).
За сприяння Кониського у 1888 році у Львівському університеті було засновано кафедру української історії з викладанням українською, яку очолив професор Михайло Грушевський. А у своїй київській квартирі Кониський знову відкрив бібліотеку – «громадську читальню».
Олександр Кониський – різножанровий майстер художнього слова, з-під його пера виходили поезії, оповідання, романи, нариси, критичні огляди, рецензії, некрологи, спомини, публіцистика.
Він був першим біографом Кобзаря, у 1898 році вийшла одна з головних праць Кониського, якій він присвятив останні десять років свого життя – двотомник «Тарас Шевченко – Грушівський: хроніка його життя», що став основою сучасного шевченкознавства.
У 1885 році Олександр Кониський написав слова пісні «Боже Великий, Єдиний», на яку, як писав сам Кониський, «М. Лисенко завів на ноти і придбав дуже хорошу музику, котра дуже усім сподобалась». Так народилася відома всім нам «Молитва за Україну», що в обробці Олександра Кошиця стала духовним гімном України.
Життєпис Кониського важко охопити в одному дописі, він мав неймовірну енергію і продуктивність, та відіграв величезну роль у національно-визвольному русі другої половини XIX ст.
Головна справа життя, якій він віддав себе повністю – «на національному ґрунті ростити таку деревину, щоб під широкою ґроною її квітчався народний добробут цілої людності України».
На жаль, постать Кониського залишається маловідомою і малооціненною порівняно з величчю та значимістю його діяльності. В радянській Україні його твори були заборонені, а ім’я призабуте.
Уціліле з творчої спадщини митця зберігається нині в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України НАН України ім. В. І. Вернадського.
У фондах Музею історії міста Києва також зберігаються оригінальні прижиттєві та меморіальні видання творів Олександра Кониського.
Радісною подією стало перейменування центральної київської вулиці Тургенєвської на честь справжнього українця й культурника. За рішенням Київської міської державної адміністрації у березні 2023 року, в межах деколонізації столичної топоніміки, вулицю Тургенєвську було перейменовано у вулицю Олександра Кониського.
