ОФІЦІЙНА ПОЗИЦІЯ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА
щодо проєкту Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України “Про музеї та музейну справу” щодо впорядкування недержавної частини Музейного фонду України і розвитку приватного колекціонування» (реєстр. № 15436 від 21.07.2026)
У фондовому зібранні Музею історії міста Києва зберігається понад 130 тисяч одиниць зберігання археологічної колекції.
Як один із найбільших фондоутримувачів археологічної спадщини України, Музей вважає за необхідне висловити офіційну позицію щодо положень законопроєкту № 15436, які можуть вплинути на правовий режим археологічних предметів, порядок їх обліку та обігу.
Музей підтримує необхідність удосконалення законодавчого регулювання діяльності приватних музеїв, формування недержавної частини Музейного фонду України та цивільного обігу культурних цінностей.
Водночас археологічні предмети мають особливу правову і наукову природу, у зв’язку з чим механізми їх обліку та легалізації не можуть ґрунтуватися лише на декларації особи про володіння без належного документального підтвердження походження.
ОСОБЛИВОСТІ АРХЕОЛОГІЧНИХ ПРЕДМЕТІВ
Наукова цінність археологічного предмета визначається не лише самим артефактом, а передусім археологічним контекстом його виявлення: стратиграфічним положенням, просторовими взаємозв’язками, особливостями культурного шару, супровідним матеріалом та іншими відомостями, що фіксуються під час професійних археологічних досліджень.
Вилучення предмета без належної наукової фіксації та документації призводить до безповоротної втрати інформації про історичне середовище його існування, істотно знижує або унеможливлює повноцінне наукове дослідження.
Тому оцінка археологічних предметів виключно за критеріями унікальності, художньої або матеріальної цінності не відповідає принципам археологічної науки та практики охорони археологічної спадщини.
ЧИННИЙ ПРАВОВИЙ РЕЖИМ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Законодавство України встановлює спеціальний режим охорони археологічної спадщини.
Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» усі пам’ятки археології, у тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов’язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Закон України «Про охорону археологічної спадщини» передбачає державний облік археологічних пам’яток і предметів незалежно від їх підпорядкування та форми власності.
Проведення археологічних розвідок, розкопок та інших земляних робіт, пов’язаних із дослідженням археологічної спадщини, допускається у встановленому законом порядку та за наявності відповідних дозвільних документів.
Отже, підтвердження законності походження археологічного предмета повинно ґрунтуватися на об’єктивних документах про обставини його виявлення, передачі, обліку та попереднього володіння, а не виключно на односторонньому твердженні особи, яка фактично володіє таким предметом.
РИЗИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАПРОПОНОВАНИМ РЕГУЛЮВАННЯМ
За оцінкою Музею, передбачена законопроєктом можливість реєстрації приватних колекцій на підставі спрощеної декларації власника без обов’язкового документального підтвердження походження предметів може створити ризик легалізації археологічних предметів, отриманих унаслідок незаконних пошукових робіт, несанкціонованих розкопок, незаконного відчуження або вибуття з музейних і державних зібрань.
Декларація про добросовісне володіння або посилання на тривалість фактичного володіння не можуть замінити перевірку походження предмета.
За відсутності первинної документації неможливо достовірно встановити місце, час та обставини виявлення археологічного предмета, правомірність його вилучення, передачі та подальшого обігу.
Встановлення тривалого перехідного періоду для реєстрації приватних колекцій у поєднанні зі спрощеним порядком декларування може стимулювати незаконний пошук археологічних предметів, формування нових колекцій із непідтвердженим походженням та їх подальшу легалізацію.
Це створює загрозу збереженню археологічних пам’яток і культурного шару, які внаслідок незаконних втручань знищуються без можливості відновлення.
Окремого значення ці ризики набувають в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України.
Спрощена легалізація археологічних предметів без документів про походження може ускладнити виявлення, повернення та реституцію культурних цінностей, незаконно вивезених із тимчасово окупованих територій або викрадених із музейних установ та археологічних пам’яток.
Реалізація положень законопроєкту також може потребувати залучення значних ресурсів музейної системи для проведення експертиз та обліку приватних колекцій.
Покладення на музейних фахівців обов’язку надавати висновки щодо предметів із непідтвердженим походженням без чіткої процедури перевірки, визначених критеріїв та доступу до необхідних реєстрів створює ризики неоднакового застосування норм, тиску на експертів і виникнення конфлікту інтересів.
МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ ОХОРОНИ АРХЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ
Конвенція ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності, прийнята 14 листопада 1970 року, виходить із необхідності запобігання незаконному обігу культурних цінностей, ведення належного обліку та вжиття державами заходів для їх повернення.
Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (переглянута), укладена 16 січня 1992 року у місті Валлетті та ратифікована Україною Законом України від 10 грудня 2003 року № 1369-IV, закріплює підхід, відповідно до якого археологічна спадщина є джерелом колективної пам’яті та інструментом історичного і наукового дослідження, а її збереження потребує контролю за розкопками, наукової фіксації знахідок та протидії незаконному обігу.
Запровадження механізмів реєстрації археологічних предметів без належної перевірки їх походження не узгоджується з превентивною спрямованістю зазначених міжнародних стандартів і може послабити систему охорони археологічної спадщини.
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ МУЗЕЮ ІСТОРІЇ МІСТА КИЄВА
- Повністю виключити археологічні предмети та археологічні колекції зі сфери правового регулювання законопроєкту № 15436 як окрему категорію культурної спадщини, правовий статус якої визначений спеціальним законодавством.
- Зберегти непорушність принципу державної власності на пам’ятки археології, включаючи пов’язані з ними рухомі предмети, у межах, установлених чинним законодавством України.
- Встановити імперативну норму, відповідно до якої незареєстровані або виявлені археологічні предмети, що не мають належного документального підтвердження законності походження, підлягають вилученню у встановленому законом порядку, державному обліку та передачі до державної частини Музейного фонду України.
У разі неврахування зазначених зауважень Музей історії міста Києва вважає за доцільне повернути законопроєкт № 15436 суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або відхилити його.
Ця позиція підготовлена за результатами аналізу тексту законопроєкту № 15436 у редакції, зареєстрованій 21 липня 2026 року.
